Рік болю
17 липня минає рік відтоді, як перестало битися серце Сергія Анатолійовича Гончарова, захисника України, жителя села Сигнаївка, людини великої душі, люблячого батька, чоловіка, брата, друга. Йому назавжди лише 41 рік…
Сергій народився 18 лютого 1984 року в Сигнаївці. Тут промайнуло його дитинство, тут він навчався в місцевій школі, знаходив друзів, будував свої перші мрії. Після закінчення навчання проходив строкову військову службу, яка стала початком його шляху воїна.
У 2004 році створив сім’ю. Разом із дружиною виховував двох дітей. Багато років працював на будівництві в Києві, а згодом в аграрній сфері. Любив футбол, умів щиро радіти життю, був відкритою, доброю та життєрадісною людиною.
Та коли над Україною нависла загроза, Сергій не залишився осторонь. У 2014 році він добровільно став на захист держави. Воював поблизу Водяного, Пісків, обороняв Донецький аеропорт. Там зазнав поранення, але не втратив віри в перемогу. У травні 2022 року Сергія знову мобілізували до лав Збройних сил України. Він виконував бойові завдання на Донецькому напрямку, де знову був поранений. Війна залишила глибокі рани як на тілі, так і в серці. Особливо болючою стала втрата рідного брата — захисника України Олександра Гончарова. Після цієї непоправної трагедії Сергій повернувся додому.
17 липня 2025 року його серце зупинилося.
Сьогодні ми згадуємо воїна, людину, яка понад усе любила свою сім’ю, дітей, рідне село та Україну. Людину, яка двічі ставала на захист Батьківщини, не вагаючись виконати свій обов’язок.
Пам’ять про Сергія Гончарова житиме в серцях рідних, друзів, побратимів, односельців та всіх, хто знав його як щиру, чесну й мужню людину.
Світла пам’ять Захиснику. Вічна слава Герою!
#памʼять
