18 липня 2026 р. минають перші роковини нестерпного болю, який невпинно ятрить батьківську душу
Рівно рік тому в с. Іскрине прилинула страшна звістка, яка розбила на друзки серця люблячих рідних і всіх іскрян. Загинув Ярослав Васильович Петровський, старший солдат, водій 1-ї обслуги міномета мінометного взводу, мінометної батареї, мінометного батальйону оперативного призначення.
Ярослав народився 15 січня 1999 року в селі Іскрине. Тут минули його дитинство і юність, тут він навчався в місцевій школі, яку закінчив у 2016 році. Згодом здобув професію зварювальника-слюсаря з ремонту автомобілів у Багатопрофільному регіональному центрі професійної освіти в с. Мокра Калигірка. Попереду було ціле життя — мрії, плани, бажання працювати, любити, створювати сім’ю. Та коли Батьківщина покликала своїх синів, він без вагань став на її захист. Після строкової служби підписав контракт із Національною гвардією України, обравши шлях воїна.
18 липня 2025 року поблизу Мирнограда Покровського району Донецької області життя молодого захисника обірвалося в жорстокому бою з російськими окупантами. Йому було лише двадцять шість…
Попри молодий вік, Ярослав устиг проявити себе мужнім, рішучим і відданим Україні воїном. За особисту хоробрість і самовідданість він був посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Високу державну нагороду отримав його батько Василь Петровський. Та жоден орден не здатен повернути найдорожчу людину. Для батька ця відзнака стала водночас символом безмежної гордості за сина і невимовного болю, який неможливо передати словами. Ярослав був безмежним світом, опорою, надією, сенсом життя, світлом, яке безжально погасила війна.
У спогадах рідних і друзів Ярослав назавжди залишився щирим, доброзичливим, товариським хлопцем із відкритою душею. Він любив життя, захоплювався тенісом, умів підтримати добрим словом і завжди поспішав на допомогу. Дуже любив тварин, особливо собак. Батько зі сльозами й ніжністю в голосі розповідає, як син одного разу привіз йому цуценя породи кане-корсо на кличку Зевс. Хотів, аби той став йому хорошим, вірним другом і розрадою для душі. Сьогодні ця жива ниточка поєднує батьківське серце із синовим.
Минув лише рік… Триста шістдесят п’ять днів без найдорожчої людини. Днів, у яких туга не стає меншою, і рана в душі не гоїться, а серце так само сильно крається від болю.
Сьогодні Шполянська громада схиляє голови у скорботі, згадуючи юного оборонця Батьківщини Ярослава Петровського. Ми дякуємо тобі, Воїне, за мужність, незламність, за життя, покладене на вівтар перемоги.
Спочивай із янголами, Герою. Нехай Господь дарує вічний спокій.
#памʼять
