Cьогодні розповідаємо про нашого земляка, жителя села Васильків Олександра Прохорова, 25.02.1974 року народження
Людину з великим і добрим серцем. Ті, хто знає Олександра, кажуть, що він завжди готовий прийти на допомогу, чуйний до чужого болю, уважний до проблем інших, щирий у спілкуванні. Якщо хтось потребує підтримки, Саша не залишається осторонь.
Є в кожної людини місце, де вона почувається по-особливому. Для Олександра це вода й улюблена риболовля, де можна побути наодинці з природою, відчути спокій, відновити сили. Він завжди прокидався ще до світанку, збирав вудки й вирушав до ставу. Знає рибальські секрети, розуміється на сезонних особливостях і наживках. Навіть порожнє відерце ніколи не псує йому настрій. «Перезавантажився — і добре!» — каже Саша.
Сьогодні його рідні мріють про інше «перезавантаження», про той день, коли напруга очікування нарешті зміниться радістю зустрічі. Мама, сестра та брат щодня чекають на звістку. Ще трохи більше місяця тому Саша телефонував, підбадьорював, був поруч — нехай і на відстані.
«Рідний, ми не зачиняємо хвіртку, вхідні двері, адже чекаємо тебе цілодобово…», — це щоденна молитва родини, надія, яку неможливо забрати.
Разом із близькими Олександра чекає Шполянська громада. І ми спільно з твоєю родиною віримо у твоє повернення.
#Голоси_зниклих
