Державною службою України з надзвичайних ситуацій надано роз’яснення щодо вимог законодавства стосовно облаштування об’єктами фонду захисних споруд цивільного захисту суб’єктів господарювання, які провадять діяльність на ринку нафтопродуктів.
Місяць: Серпень 2026
У стінах храму Різдва Пресвятої Богородиці щодня кипить робота, тут плетуть маскувальні сітки для захисників
І кожна така сітка — це десятки годин праці, сотні зав’язаних стрічок, молитви, хвилювання й щире бажання допомогти тим, хто сьогодні тримає оборону України. Три бригади прихожан регулярно збираються, нарізають стрічки, готують основу і беруться до роботи. За тиждень спільними зусиллями їм вдається сплести дві-три маскувальні сітки. Хтось приходить допомогти після роботи, хтось присвячує волонтерству частину свого дня, а хтось приводить із собою рідних. До цієї справи без вагань долучаються Валентина Гусятинська, Олена Герасимчук, Антоніна Шорубалко, Галина Бурсак, Олена Саломатіна, Анна Цяпкало, Марія Соколовська, Валентина Зануда з сім’єю, родина Надії та Олексія Пірогових, Ольга Леляк, Оксана Карбівнича. Їхні руки працюють невтомно, стрічка за стрічкою, вузлик за вузликом, і поступово перед очима постає готова маскувальна сітка.Та найважливіше тут навіть не кількість виготовлених сіток, а відчуття, що наші захисники не самі, що за ними стоять родини, друзі, волонтери, громади, цілі покоління людей, які щодня наближають перемогу своєю працею.
Храм у ці моменти стає особливим місцем. Тут молитва переходить у конкретну дію, у допомогу, турботу та підтримку.
Відбулася 56-та акція «Не мовчи! Полон убиває!»
30 серпня, в останню неділю цього літа, вже 56-й раз люди зібралися разом, щоб нагадати: ми пам’ятаємо, ми чекаємо, ми не дозволимо світові забути про наших рідних.
У руках — прапори, плакати, світлини, у серцях — біль, надія і найзаповітніше бажання: побачити живими найрідніших, дочекатись їх удома.
Перед акцією учасники пройшли ходою, яку організувала ГО «Об’єднані духом», від пам’ятника Тарасу Шевченку до місця проведення акції — перехрестя вулиць Таранця та Лозуватської. Повз проїжджали автомобілі й підтримували присутніх сигналами. Кожен такий жест ставав маленьким знаком великої людської солідарності.
Завершився захід автопробігом до артоб’єкта «Серце України» і спільною молитвою.
Приходьмо щосуботи на акцію. Ставаймо поруч, адже для родин полонених та зниклих безвісти наша присутність важлива.
Чотири роки болю
30 серпня 2026 р. минають скорботні четверті роковини з дня загибелі Героя, жителя м. Шпола Анатолія Миколайовича Муковоза. Напередодні, 29 серпня, його могилу відвідали побратими, бо саме 29 серпня 2022 р. вони бачили Анатолія живим востаннє…
Загинув мужній Воїн у 2022 р. під час бойового зіткнення з ворогом від вибухової травми поблизу с. Піски Донецької обл., прикривши собою побратима.
Материнське серце розривається від нестерпного болю всі роки, і ця рана не загоїться ніколи.
Тож пам’ятаймо про високу ціну, яку платять захисники й захисниці за кожен наш мирний світанок. Будьмо гідні і вдячні.
Вічна і світла пам’ять Герою.
Світла пам’ять герою!
30 серпня 2026 р. виповнюється 3 роки, відколи полинув за межу вічності молодий Воїн Владислав Олександрович Буковецький, життя якого тільки починало розквітати. Війна спинила його, навіки залишивши нестерпний, пекучий біль в серцях рідних, друзів. Усі ми повинні знати й розуміти, що не одне молоде життя покладене на вівтар перемоги. Влад теж мріяв, будував плани на майбутнє, хотів жити, але, на жаль, загинув.
Будьмо вдячні молодому захиснику за подвиг в ім’я прийдешніх поколінь. І ніколи не забуваймо, якою ціною…
Вічна пам’ять і слава тобі, Герою.
Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) нагороджено Владислава Андрущенка
#відзнакаНапередодні Дня пам’яті захисників України, які віддали своє життя за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави, у Черкаській районній військовій адміністрації рідні загиблих Героїв отримали посмертні державні нагороди найдорожчих, чиї імена навіки вписані в літопис боротьби України.
Серед цих Воїнів — молодий, хоробрий, до останнього подиху вірний Україні шполянин Владислав Вадимович Андрущенко. Старший солдат, командир відділення, командир екіпажу безпілотних літальних комплексів відділення взводу безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів механізованого батальйону.
Указом Президента України від 30 березня 2026 року Владислава Андрущенка посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
Відзнаку свого сина отримали батьки Лариса та Вадим Андрущенки. У цьому ордені — ціле життя Владислава, його мрії, усмішка, голос, спогади… І безмежна гордість, крізь яку невимовно болить батьківське серце.
Ця відзнака є свідченням того, що подвиг Владислава не забутий. Його жертовність назавжди залишиться частиною великої історії боротьби українського народу за свободу.
Владислав Андрущенко віддав у цій кривавій війні найдорожче, що має людина — своє життя. За Україну. За її майбутнє. За мирне небо, під яким могли б народитися і зростати його діти. Ворог зупинив його життєву ходу надто рано…
Нехай його ім’я звучить із вдячністю. Пам’ятаймо й будьмо гідними земляками.
Вічна пам’ять і шана Герою!
Жителі сіл Шполянської громади долучилися до Всеукраїнського патріотичного забігу пам’яті «Шаную воїнів, біжу за Героїв України!»
#Біжу_за_Героїв_УкраїниУчасники ініціативи відвідали могили полеглих воїнів — тих Героїв, за яких вони сьогодні бігли. Тут, серед тиші й квітів, боляче пронизував серця біль втрати і сум за тими, чиї життя згасли в бою за Батьківщину, чиїм планам не судилося здійснитись. Сьогодні вся громада бігла за пам’ять. За вдячність. За тих, хто вже ніколи не зробить свого кроку поруч із нами.
Ми у вічному боргу перед вами, мужні захисники. Вічна й світла пам’ять усім, хто загинув за Україну.
У Шполі відбувся мітинг-реквієм «Пам’ятаємо. Шануємо. Не забуваємо»
29 серпня біля пам’ятного знака учасникам бойових дій за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України відбувся мітинг-реквієм «Пам’ятаємо. Шануємо. Не забуваємо», присвячений Дню пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.
Сьогодні згадували всіх воїнів, чиї серця перестали битися в боротьбі за Україну. Тих, хто залишив домівки, родини, мрії і став на захист рідної землі. Війна вже дванадцятий рік шматує нашу країну, залишаючи по собі зруйновані міста й села, осиротілі родини, сльози та біль, який не вщухає.
29 серпня 2014 р. назавжди вписане чорними літерами в українську історію. Ця дата є синонімом Іловайського котла. Тоді звичайне соняшникове поле могло стати дорогою до життя — «зеленим коридором» для українських військових. Та замість порятунку там була пастка, кривавий шлях, з якого не судилося повернутися сотням наших захисників. Загиблі, поранені, полонені, зниклі безвісти… Саме тому сонях став символом цього дня. Золоте поле з того часу нагадує і нагадуватиме прийдешнім поколінням українців про тих, хто загинув за Батьківщину.
Маленькі соняхи, виготовлені керівниками й вихованцями гуртків КЗ «Шполянський центр дитячої та юнацької творчості учнівської молоді», стали знаками пам’яті, які присутні на мітингу прикріплювали біля світлин своїх найрідніших на Стіні пам’яті та на мапі України. І в кожній жовтій пелюстці ніби оживали спогади, тепло рідної людини, її усмішка, голос, погляд… Сьогодні ми промовляємо їхні імена своїми серцями, схиляємо голови перед їхньою мужністю, дякуючи тим, хто віддав життя за Україну.
29 серпня — це трагічне нагадування про ціну «домовленостей» і «переговорів» із російським ворогом, про ціну довіри до того, хто приніс на нашу землю смерть і руйнування. Іловайськ болить і досі.
Болить матерям, які чекають своїх синів у снах. Болить дітям, які ростуть без батьків. Болить дружинам, які бережуть останні повідомлення в телефоні. Болить усій Україні.
Не забудемо. Не пробачимо.
Вічна пам’ять усім полеглим у боях за Батьківщину.
У Шполі відбувся патріотичний забіг «Шаную воїнів, біжу за Героїв України»
29 серпня у Шполянській громаді відбувся патріотичний забіг «Шаную воїнів, біжу за Героїв України». Захід об’єднав Шполу та старостинські округи навколо спільної мети — вшанувати Захисників і Захисниць України, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави.
У Шполі всі охочі бігли або йшли від пам’ятника Т.Г. Шевченку до пам’ятного знака учасникам бойових дій за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність держави та Стіни пам’яті. На грудях учасників пробігу були прикріплені таблички чи аркуші з фото, іменами й прізвищами загиблих Захисників. За ними — людські долі, родини, мрії та життя, віддані за мир в Україні.
Кожен крок і метр дистанції стали символом пам’яті та вдячності полеглим Героям.
До забігу долучилися люди різного віку. Діти, молодь, дорослі й старші учасники бігли в різних куточках громади, але всі були єдині у найважливішому — ми пам’ятаємо тих, завдяки кому сьогодні маємо можливість жити і мріяти про мир.
Сьогодні кожен біг за когось, про кого пам’ятає, за ким сумує, можливо, навіть за Воїна, з яким не довелося бути знайомим особисто, але історія якого глибоко вразила. Дякуємо всім учасникам забігу за активність. Схиляємо голови перед пам’яттю полеглих Героїв.
У с. Топильна відкрито Алею пам’яті
29 серпня 2026 р., у День пам’яті захисників і захисниць України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави, жителі с. Топильна зібралися на сумну подію, яка розривала їхні серця на шматки: в передостанній день літа тут відкрили Алею пам’яті Воїнів, які полягли в тяжких боях за свободу України.
За ініціативи завідувачки філії села Топильна КЗ «Центр культури та дозвілля» Марини Різник було облаштовано стіл пам’яті, на якому ожили спогади про Героїв. Тут дбайливо розмістили їхні особисті речі та нагороди — мовчазні, але промовисті свідчення мужності, відваги й незламності тих, хто віддав свої життя за Україну.
До присутніх звернулися Ірина Каландирець, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, Сергій Соколовський, староста Топильнянського старостинського округу, Віктор Слюсар, батько захисника, який віддав життя за Україну й увіковічнений на одній із пам’ятних дошок, Віра Коваленко, директорка Топильнянського ліцею.
Право приспустити прапор України було надано Володимиру Поповичу, учаснику бойових дій, колишньому стрільцю-зенітнику 3-ї зенітної ракетної батереї, ветерану російсько-української війни; В’ячеславу Ковтуну, учаснику бойових дій, заступнику командира бойової машини, старшому сержанту; Віктору Забою, головному сержанту командиру першого такелажного відділення такелажного взводу роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення.
Право відкрити Алею Слави отримали рідні загиблих Героїв. Освячення Алеї слави провели священники Шполянського благочиння Православної церкви України.
Відсьогодні у с. Топильна з’явилися пам’ятні дошки полеглим мужнім Воїнам:
Руслан Хитенко
Народився 26 липня 1979 р. у с.Топильна. У 2015-2016 роках був учасником бойових дій у зоні АТО/ООС на сході держави. Солдат, стрілець-помічник гранатометника аеромобільного батальйону. Указом Президента України представлений до нагород: «За участь в антитерористичній операції», Медаллю «За оборону рідної держави».
Загинув 26 червня 2024 р. поблизу м. Торецьк, Бахмутського району, Донецької обл. у бою із ворогом.
Сергій Богданов
Народився 22 травня 1986 р. у м. Дніпропетровськ. У 1994 р. переїхав до с. Топильна.
У 2015-2016 р. брав участь у бойових діях в зоні АТО/ООС на сході України. Старший сержант, командир відділення зенітного ракетного взводу.
Загинув 27 серпня 2024 року під час виконання військових обов’язків поблизу м. Новогродівка, Покровського району, Донецької області. Указом Президента України представлений до нагород: «За участь в антитерористичній операції», нагороджений медаллю «За оборону рідної держави», орденом «За мужність» ΙΙΙ ступеня (посмертно).
Олександр Слюсар
Народився 22 березня 1977 р. у с. Зубівка, Миргородського району, Полтавської області. Із 1979 р. — житель с. Топильна.
15 лютого 2023 р. мобілізований до лав ЗСУ. 4 травня 2024 року за оборону м. Куп’янськ нагороджений медаллю «Захисник України». У той час, коли Воїн вважався зниклим безвісти, 05 серпня 2024 р. родина отримала за нього пам’ятну медаль «За оборону Торецької громади». Молодший сержант, санітарний інструктор стрілецької роти.
Загинув 24 липня 2024 р. під час виконання бойового завдання поблизу селища Північне, Бахмутського району, Донецької області.
Михайло Сологуб
Народився19 серпня 1994 р. у с. Кам’януватка. Із 2011 р. проживав у с. Топильна. 19 листопада 2024 р. мобілізований до лав ЗСУ. Проходив службу в 118-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ.
Загинув 5 березня 2026 р. у с. Ясна Поляна, Запорізької обл.
Цього дня у с. Топильна з’явилася також і символічна дубова алея, яку висадили родини загиблих захисників. Це дерево символізує могутність, незламну силу, довголіття, здоров’я та мужність, а його здатність жити століттями відображає стійкість українців.
Дякуємо всім, хто знайшов час і можливість, щоб віддати шану тим, хто віддав за них своє життя.
Схиляємо низько голови перед світлою пам’яттю Героїв, які вже ніколи не повернуться до свого рідного села живими, а лише споглядатимуть на його жителів із цих фото, нагадуючи про високу ціну свободи і тихих світанків.
Вічна і світла пам’ять усім Воїнам, які поклали свої життя на вівтар перемоги.
