Сьогодні, 12 серпня, у родині Халімонів із Лебедина особливий день — день народження Максима, позивний «МАКС», воїна, Захисника України
Декілька років цей день для рідних не схожий на інші. Немає обіймів, телефонного дзвінка, звичного «Вітаю, сину». Є лише найзаповітніше бажання — почути його голос і дочекатися повернення додому.
Три з половиною роки тому родина отримала звістку, яка змінила їхнє життя. Максим має статус зниклого безвісти. Відтоді кожен ранок для його рідних починається з надії, а кожен вечір завершується молитвою.
Його чекає мама. Чекає так, як може чекати лише материнське серце. Прислухається до кроків на подвір’ї, до скрипу хвіртки, до кожного голосу за вікном. І знову подумки говорить синові:
«Максиме, синку, життя моє, ти мені дуже потрібен. Я тебе люблю і чекаю».
Чекає тато. У щоденних справах, за роботою у дворі, серед звичних речей він подумки веде розмову із сином: «Сину, рідний мій, повертайся. Поговори зі мною, підтримай словом, потримай за плече…»
Чекають рідні, друзі, земляки, Лебедин, Шпола, уся громада.
У день народження Максима хочеться побажати йому лише одного — якнайшвидше повернутися додому живим і неушкодженим. Туди, де його люблять. Туди, де його ім’я щодня звучить у молитвах.
Нехай здійсниться найзаповітніша молитва мами. Нехай батько дочекається розмови із сином. Нехай родина знову буде разом.
З днем народження, Максиме!
Ми віримо у твоє повернення, ми чекаємо тебе. Ти потрібен своїм рідним. Ти потрібен Україні.
#ГолосиЗниклих
