#ГолосиЗниклих
Жолобіцький Ігор Миколайович, позивний «Батя», народився 12 серпня 1976 року. Його життєвий шлях починається у с. Глиняна Балка Лип’янської громади. Згодом родина переїхала до Шполи, яка стала для Ігоря рідним містом. Тут минули його шкільні роки, тут він зростав, формував характер, знаходив друзів і будував своє життя. Навчався у Шполянській загальноосвітній школі №2. Працював різноробочим у ТОВ «Шполянський завод продтоварів». Ігор — людина праці, він не боїться важкої роботи, простий, щирий і відкритий. Завжди приходить на допомогу за першим покликом, ніколи нікому не відмовляє. Люблячий чоловік і батько двох дітей. Для родини Ігор — найдорожча людина, без якої дім не звучить так, як раніше. Без нього порожньо й тихо…
Сьогодні найрідніші живуть у найнестерпнішому стані — між надією і невідомістю. Щодня вони чекають бодай найменшої звістки, подумки відчиняють двері й уявляють ту мить, коли Ігор переступить поріг рідного дому.
Добрий, чуйний, трудолюбивий, уважний — саме так про нього розповідає мама Світлана.
Її очі наповнюються сльозами, коли вона говорить до сина, ніби він зараз стоїть поруч: «Мій любий синочку, ми всі тебе дуже любимо, сумуємо й чекаємо додому живим. Я приготувала б для тебе все, що ти любиш: голубці й борщ. Тільки приїжджай швидше… Тебе з нетерпінням чекають мама й тато, дружина й діти, брат із родиною — усі, хто тебе знає і любить».
У цих словах — усе материнське серце, уся любов, яка лине до сина попри час, відстань і невідомість.
Ігоря з нетерпінням чекає родина. Його чекає також вся Шполянська громада, ті, хто знають його особисто, і ті, хто дізнається його історію сьогодні.
Ми не дозволяємо його імені розчинитись у тиші. Усі разом чекатимемо, молитимемось і віритимемо в те, що мужній Воїн повернеться додому, до батьків, дружини й дітей. Нехай здійсниться ця мрія.
