#памʼять
Минув рік відтоді, як у Товмачі провели останнім земним шляхом Захисника Костянтина Бурбака. Рік, відколи страшна звістка назавжди змінила життя його рідних, друзів і всіх, хто знав цього щирого, доброго та життєрадісного хлопця.
Костянтин народився 1 січня 2006 року в селі Товмач. Його дитинство і юність минули серед рідних людей, на землі, яку він згодом захищатиме ціною власного життя. Навчався в місцевій школі, а після її закінчення обрав професію кухаря. Здобував фах у Васильківському професійному ліцеї, проходив практику в ресторані «Гостинний двір». Здавалося, попереду ціле життя, у якому буде місце для роботи, друзів, мрій, подорожей, родини… Але війна внесла свої жорстокі корективи.
Коли Костянтину виповнилося 19 років, він прийняв рішення стати на захист України. Молодий хлопець, який ще вчора будував плани на майбутнє, став воїном, узявши на себе відповідальність за свободу країни та безпеку тих, хто залишався вдома.
21 вересня 2025 року Шполянська громада отримала страшну звістку: поблизу села Стародубівка Краматорського району Донецької області загинув Костянтин Бурбак.
Сьогодні про Костянтина говорять ті, хто знав його змалку. Староста Товмацького старостинського округу Ліна Бобир згадує його з особливим теплом:
«Хлопець був добрим, товариським, із дитинства вмів керувати технікою, мав великий авторитет у молоді».
Учителька української мови Людмила Лісовенко пам’ятає Костю спокійним, добрим і веселим хлопцем — завжди з усмішкою, щирим серцем і світлом у душі. Таким, якого неможливо забути.
А друзі, Дарина Дерев’янко та Максим Шевченко, говорять про нього як про людину, поруч із якою завжди було легко. Добрий, щирий, привітний, життєрадісний. Той, хто міг підтримати, допомогти і ніколи не залишав друзів у біді. Той, хто тримав слово і на кого можна було покластися.
Саме з таких простих, але надзвичайно важливих деталей і складається пам’ять про людину. Із дат і військових звитяг, із усмішки, доброго слова, дружнього жарту, звички допомогти, уміння бути поруч.
Костянтин назавжди залишиться молодим у спогадах тих, хто знав його особисто, у пам’яті товмачан та всієї громади.
Він віддав життя за Україну тоді, коли багато хто у його віці лише починає визначатися зі своїм майбутнім. Його майбутнє обірвала війна.
Сьогодні ми не можемо змінити минулого. Не можемо повернути Костянтина додому живим, але можемо пам’ятати.
У цю гірку річницю схиляємо голови у скорботі та висловлюємо щирі співчуття родині, друзям і всім, хто знав Костянтина.
Вічна пам’ять і слава українському воїну.
