Вшанування пам’яті
Для залізниці час має свій особливий вимір — розклади, станції, кілометри сталевих колій, що невтомно ведуть потяги вперед. Та для Євгенія Царюка час вимірюється зовсім іншими речами. Пам’яттю. Людськими долями. І датами, які назавжди залишилися в серці.
Євгеній — колишній маріуполець, людина, яка береже в пам’яті рідне місто і свою домівку, нині проживає у м. Богачеве і працює на залізниці у с. Іскрине Шполянської громади. Сьогодні його життя пов’язане із залізницею. Щодня він має справу зі сталлю, важкою технікою, гуркотом потягів і чітким ритмом залізничної роботи. Та є день, коли цей ритм змінюється. Напередодні Дня захисників і захисниць України, Дня українського козацтва та Покрові Пресвятої Богородиці.Євгеній виконує свою особливу місію — готується до вшанування тих, хто віддав життя за Україну.
Його руки, звиклі до важкої роботи, цього дня обережно тримають квіти. Яскраві хризантеми, червоні гвоздики, осінні букети — кожна квітка має своє місце і своє значення. У них тепло людських сердець, вдячність і біль, просте, але таке важливе: «Ми пам’ятаємо».
Євгеній не любить гучних слів. Він просто робить те, що підказує йому серце. Кожну свою відпустку напередодні пам’ятної дати проводить саме у таких клопотах: купує квіти, створює букети, продумує, як краще вшанувати полеглих. І щоразу приходить на Алею Слави.
І він у цьому не один. До цієї тихої справи вдячності долучаються друзі, колеги, знайомі, небайдужі люди. Хтось приносить квіти, хтось допомагає, хтось просто стоїть поруч.
Алея Слави — місце, де час справді ніби зупиняється. Тут біля портретів Героїв — квіти, свічки, сльози. Тут кожне ім’я — цілий світ, який не можна дозволити собі забути.
Тут серед осінньої тиші в пам’ятні дні завжди присутній Євгеній Царюк — залізничник із руками, загартованими важкою працею, і великим серцем, у якому живе доброта, людяність, пам’ять.
Свою тиху службу пам’яті він виконує без графіка, наказів і винагород, але з великою людською вдячністю полеглим Воїнам за їхній подвиг і самопожертву.
