Автор: Юрчак Людмила

#допомога_захисникам

У нелегкий час випробувань по-особливому розкриваються серця тих, хто не чекає вдячності, а просто щодня робить добро. Саме такими є Наталія Поліщук, голова ГО «Об’єднані духом», та її надійна колежанка у волонтерській справі Оксана Різник.

Днями вони отримали подяки від командування однієї з військових частин. За рядками офіційних формулювань «за плідну, самовіддану працю та патріотизм, а також за вагомий внесок та активну волонтерську діяльність» приховані безсонні ночі, безліч зібраних і доставлених на передову вантажів з допомогою, збори, сотні кілометрів дороги й безмежна любов до своєї країни.

Волонтерки неодноразово доводили: справжня сила — у єдності.

«Об’єднані духом» — це не лише про допомогу. Це про людяність, про небайдужість, про те, що в кожному листі, кожній парі шкарпеток, кожному оберегові  — частинка душі, яка зігріває наших воїнів на передовій.

Щиро вітаємо Наталію Поліщук та Оксану Різник із отриманням подяк. Нехай вони стануть символом підтримки та віри в те, що ваша праця потрібна, важлива.

#памʼять

19 травня 2024 року, виконуючи бойове завдання, залишившись вірним військовій присязі, у бою з лютим ворогом поблизу с. Костянтинівка Покровського району Донецької області загинув молодий Герой — головний сержант артилерійської батареї аеромобільного батальйону, старший сержант Ігор Миколайович Норенко, 15.12.1993 р.н. із с. Мар’янівка. Ці рядки зі сповіщення рік тому розділили життя найрідніших людей загиблого захисника на «до» та «після». «До», в якому вирувало життя, були плани, мрії, одна з яких — про перемогу, і «після», коли це стало неможливим, а дні, які пливуть один за одним, втратили сенс і барви. Рік нестерпного болю, сліз, пустки…

Ушановуючи світлу пам’ять Ігоря Норенка, у цей день його могилу разом із рідними відвідали друзі, місцеві жителі, представники старостату. Вони схилили голови в тихій молитві, поклали до могили квіти.

Рідні полеглого оборонця розповідають:

«Ігор Миколайович Норенко (позивний «Сержант») народився 15 грудня 1993 року. З дитинства вирізнявся допитливістю та жагою до знань. Мав гострий розум, захоплювався Гаррі Поттером, аніме та комп’ютерними іграми. Він закінчив школу у 2010 р., після чого вступив до Черкаського пожежного інституту імені героїв Чорнобиля. У 2015 р. закінчив магістратуру, отримавши диплом із відзнакою.

Але справжній поклик його серця був іншим: у 2016 р. він підписав контракт з 30-ю окремою механізованою бригадою імені князя Костянтина Острозького. Саме тут Ігор уперше пізнав гіркоту втрати й відчув силу бойового братерства, пройшовши крізь вогонь АТО та ООС.

У 2019 р. Ігор став воїном 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Відвага й незламний дух стали девізом його життя. Він був солдатом не лише за контрактом, а й за покликом серця — вірним другом, відповідальним командиром і надійною опорою для своїх побратимів.

Ігор був упертим, цілеспрямованим і безстрашним. У квітні 2022 р. отримав поранення — контузію та розрив барабанних перетинок, що вимагало тривалої реабілітації. Незважаючи на біль і небезпеку, він повернувся до своїх побратимів у липні того ж року, вирушивши до Краматорська, бо не міг стояти осторонь, поки його брати по зброї продовжували боротьбу.

«1 червня 2022 р. ми одружилися. Створили сім’ю, були щасливі. У березні 2024 р. народилася наша донечка, про яку ми довго мріяли й чекали. Ігор був невимовно щасливий. Він був чудовим чоловіком і татом: люблячий, турботливий та щирий у своїх почуттях, — зі сльозами промовляє Дарина Норенко, дружина Ігоря. — А 19 травня 2024 р., виконуючи бойове завдання і прямуючи на евакуацію, Ігор загинув. Він до останнього подиху стояв за свою країну, за родину, за майбутнє.»

Ігор удостоєний таких нагород:

• нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» III ступеня;
• нагрудний знак «За військову доблесть»;
• нагрудний знак «Знак пошани»;
• орден «За мужність» III ступеня (посмертно).

Але жодна з них не здатна, на жаль, ні замінити його, ні повернути…»

Зі спогадів побратимів: «Ігор Миколайович НОРЕНКО, позивний «Сержант», був чесним, добрим, вихованим, сміливим і мужнім. Він ніколи не відвертався, коли комусь було важко. Його серце було відкритим, а душа — чистою.

Від нього завжди линули світло й спокій. Його присутність заспокоювала, давала відчуття, що все буде добре. Я ніколи не забуду його посмішку і очі… Ті очі горіли любов’ю до життя, до служби, до рідних.

Він загинув, рятуючи інших. Не роздумуючи, не вагаючись — так, як завжди жив: для інших. Його вчинок — це не про геройство, це пам’ять про силу відданості та любові, яку він ніс у собі. Ігоря Миколайовича дуже не вистачає в житті підрозділу — як бійця, як побратима, як людини, котра вміла підтримати словом і ділом. Його досвід, гумор і тепла присутність незамінні. Ми всі на кожному кроці відчуваємо, як його бракує.

Пам’ятатимемо його завжди. І ці слова — моя вдячність, моя пам’ять, мій біль.

З повагою Юлія «Лисичка» (або, як називав мене Ігор Миколайович, просто пані Юлія)»

«Кажуть, що є люди, як люди, а є люди, як сонце. Останнє, беззаперечно, стосується Ігоря Миколайовича Норенка — особистості, яка навіть в найбільш складній ситуації вміла тримати позитивний настрій і заряджати ним інших так, як нас усіх заряджає теплом сонячне проміння. Я знав його не один рік, і хочу сказати, незмінними завжди і всюди були його професіоналізм, мужність, в тому числі й перед очима смертельної небезпеки, а також вірність справі, рідним і близьким.

Рік, як Ігор Миколайович не з нами. Рік, як щось усередині обірвалось назавжди. Його неймовірно не вистачає, проте він назавжди в нашій пам’яті, Ігор є й буде надалі прикладом СПРАВЖНЬОЇ Людини з великої літери: з одного боку мужній та сміливий воїн, а з іншого — людина з великим люблячим серцем.

Десантники не вмирають, вони повертаються в небо.

Ігор Миколайович Норенко, «Сержант» — назавжди в пам’яті, назавжди в строю!»

З повагою Богдан «Фріц»

Ігор Норенко загинув від руки оскаженілого ворога зовсім молодим, залишивши за собою тишу, розбиті серця й нескінченні «чому?» Він не прагнув слави чи смерті, лише хотів, аби його рідні жили в мирі. І заради цього віддав найдорожче — життя.

Для найрідніших це нестерпний пекучий біль, що пульсує у висках і не має часових меж. Для маленької донечки це порожнеча, яку вона  відчує пізніше. І для побратимів — це брат, якого більше немає поруч у бою, який прикривав спину і вірив, що вони всі повернуться.

Його більше немає фізично. Але він є в кожному подиху вітру, у дитячому сміхові, в очах тих, кого захищав. Ігор живе в нашій пам’яті — і доки ми пам’ятаємо, він не зникне.

Схиляємо голови. Пам’ятаємо. Не пробачимо.

Вічна і світла пам’ять тобі, Ігорю.

Спочивай із янголами.

#памʼять

19 травня 2025 року Шполянська громада вшановує пам’ять земляка, жителя с. Лебедин Петра Марочканича, який віддав своє життя, захищаючи Україну від російської агресії.

Петро Романович Марочканич став до лав ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення, у березні 2022 р. Загинув 19 травня того ж року, виконуючи бойове завдання поблизу с. Новоселівка-2 на Донеччині. Посмертно нагороджений медаллю «За відвагу».

Життєвий шлях мужнього захисника обірвався на полі бою, але пам’ять про нього живе в серцях рідних, побратимів, односельців.

Петро добровільно став на захист рідної землі, з глибоким почуттям обов’язку перед країною й народом.

Похований наш захисник у с. Матусів.

Сьогодні, у третю річницю з дня загибелі Петра Марочканича, ми низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю відважного воїна. Його ім’я назавжди залишиться в історії нашої громади як символ мужності, незламності й любові до Батьківщини.

Вічна і світла пам’ять Герою.