#памʼять
30 жовтня, у день, коли 2 роки тому на полі бою обірвалося життя мужнього Воїна, уродженця Василькова Олега Павлюка, у рідному селі відкрили пам’ятну дошку на його честь.
Відсьогодні разом із Дмитром Прохоровим, Євгенієм Лисенком, Олегом Агафоновим, Анатолієм Мірсайдовим, Вячеславом Гнідовським, Олександром Трофімовим своїм безмовним поглядом васильківців зустрічатиме й Олег Павлюк.
До присутніх звернулися дружина загиблого захисника Юлія Павлюк, староста Васильківського старостинського округу Іван Дубина, директорка Васильківського ліцею Наталія Мотрич, житель Василькова, колишній учитель, поет, член Національної спілки письменників України Олександр Діхтяренко.
Право відкрити меморіальну дошку було надано родині Олега Павлюка. Її освячення провів священик Православної церкви України, протоієрей, настоятель Свято-Миколаївської церкви Миколай Сакундяк.
Олег Вікторович Павлюк народився 24 лютого 1984 року в селі Васильків Шполянського району. Зростав у багатодітній родині: мав брата Віталія і 3 сестер — Людмилу, Іванну та Вікторію. У батьківському домі панували любов, взаємна повага й турбота, а діти змалечку вчилися підтримувати одне одного, шанувати працю та цінувати родинне тепло.
Олег ріс добрим, розумним і чуйним хлопчиком. Вирізнявся щирістю, відповідальністю та працьовитістю. Не цурався роботи, не шукав легких шляхів, умів долати труднощі й відповідати за свої вчинки. Саме таким — надійним, сумлінним і відкритим душею — він ішов життям, крок за кроком будуючи власну долю.
Після закінчення школи Олег здобув професії механізатора та слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів. Працював на заводі в рідному селі, згодом — на будівництві в Черкасах.
У 2006 році Олег одружився зі своєю коханою Юлією. У 2008 році подружжя раділо народженню первістка Дмитра, а у 2010-му родинне щастя примножилося появою другого сина Вадима.
Згодом родина оселилася на Тальнівщині, у с. Павлівка Перша. Тут був їхній дім, тут минали будні й свята, тут зростали сини, наповнюючи батьківське життя радістю та особливим змістом. Олег працював у місцевому сільськогосподарському фермерському господарстві «Дружба», дбав про добробут сім’ї, будував плани на майбутнє. Попереду було ще стільки нездійснених задумів, стільки звичайних і водночас безцінних родинних митей…
На той час Юлія чекала на народження їхньої третьої дитини. У серці родини жила радість від очікування нового життя, а попереду, здавалося, чекали нові щасливі сторінки сімейного життя. Син Назар народився у 2024 р. Татко встиг побачити його лише на УЗД. У плани мирної родини безжально увірвалася війна…
7 червня 2024 року Олега Вікторовича Павлюка мобілізували до лав ЗСУ. Після навчання він воював на Покровському напрямку стрільцем-санітаром. Там, де щодня доводилося дивитися в обличчя небезпеці, він мужньо виконував свій військовий обов’язок.
30 жовтня 2024 р. поблизу с. Вишневе Покровського району Донецької області, під час виконання бойового завдання, життя Олега Вікторовича обірвалося.
Але рідні не дізналися про це одразу. З того часу Олег вважався зниклим безвісти. Для сім’ї розпочався час, здавалося б, безкінечної невідомості, болісного очікування, тривожних думок, молитов і тихої надії.
Майже два роки рідні жили між вірою і розпачем, чекали на радісну звістку, брали участь у щосуботній акції в Шполі «Не мовчи! Полон убиває!» У їхніх серцях жила надія на те, що вже скоро почують слова: «Олег живий…»
Бо як змиритися з утратою, коли немає остаточної відповіді? Як відпустити того, кого продовжуєш чекати? Як прийняти думку, що найрідніша людина більше не переступить поріг рідного дому?
На жаль, дива, на яке так сподівалася родина і разом з нею вся Шполянська громада, не сталося…
Війна забрала в Олега можливість повернутися додому, обійняти рідних, побачити, як зростають діти. Вона обірвала життя чоловіка, батька, сина, брата — людини, яка мала плани, мрії, любила родину, чесно працювала й хотіла жити.
Пам’ять про Олега Вікторовича Павлюка житиме в серцях тих, хто його знав і любив. У родинних спогадах, у дитячих серцях, у тихих молитвах, у кожній згадці про його нього.
Похований мужній оборонець рідної землі у с. Павлівка Перша Тальнівської громади.
Вічна шана Захисникові України.
Спочивай із янголами в Царстві Небесному.

#памʼять
#памʼять
Сповіщаємо про те, що 22.03.2025 р. на курському напрямку в бою з ворогом загинув житель м. Шпола Сергій Вікторович Бездітко, 01.06.1981 р.н., колишній гранатометник десантно-штурмового відділення, десантно-штурмового взводу, десантно-штурмової роти, десантно-штурмового батальйону. Більше року мужній Воїн вважався зниклим безвісти. Невдовзі Герой повернеться на рідну землю, щоб навіки спочити в ній.
#молодь

#сесія
Жахлива звістка прилинула до нас. Отримали сповіщення про загибель нашого Героя, який довгий час вважався зниклим безвісти.