Категорія: ГРОМАДА

Posted on by Лісогор Лариса
#видатні_українці
✍️Ліна Костенко відзначає 95-річчя
🔵Сьогодні день народження в поетеси-шістдесятниці, геніальної жінки, яка уособлює гідність, незламну силу духу, нестримну волелюбність українського народу.
🟡Ліна Василівна Костенко постійно словом бореться за Україну:
«Це ж треба мати сатанинський намір,
Чаїть в собі невиліковний сказ,
Щоб тяжко так знущатися над нами,
Та ще й у всьому звинувачувати нас!»
🔵У цей нелегкий час її вірші – це вражаюча зброя, здатна кликати до бою й наснажувати на подвиги:
«Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі».
🟡Упевнені, що скоро поетеса напише про МИР!
🇺🇦БОРЕМОСЯ!

Шполянин Олег Долашко отримав Почесну грамоту Черкаської обласної державної адміністрації

Posted on by Юрчак Людмила

#ветерани

14 березня 2025 р. у приміщенні Черкаської обласної філармонії відбувся захід з нагоди Дня українського добровольця. Присутні вшанували мужність та героїзм захисників, які першими стали на захист Батьківщини, не чекаючи повісток. Багато з них втратили здоров’я, віддали життя за волю України.

Очільник Черкаської обласної державної адміністрації Ігор Табурець вручив оборонцям нагороди від Головнокомандувача Збройних сил України, а також грамоти й подяки від обласної військової адміністрації.

За вірність українському народові і військовій присязі, особисту мужність і самовідданість, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності Почесною грамотою Черкаської обласної державної адміністрації нагороджений шполянин, ветеран ДОЛАШКО Олег Миколайович.

Олег Миколайович є прикладом громадянина-патріота, борця за свободу і незалежність нашої держави. Тричі, в 2014, 2016 та 2022 роках, не зважаючи на стан здоров’я, добровільно ставав на захист територіальної цілісності та суверенітету нашої країни. Загальна тривалість служби складає 6 років 6 місяців 15 днів. Бойовий шлях Олега Миколайовича проліг через оборону позицій м. Дебальцеве. Саме там, під час обстрілів міста, отримав поранення в бою. Перебував в оточенні, під постійними обстрілами, з якого разом із батальйоном вдалося вирватися. З 10 жовтня 2016 року по 19 травня 2020 року вдруге перебував на військовій службі по всій лінії розмежування, від смт. Городище і до міста Маріуполь.

З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Олег Миколайович знову повернувся на фронт. Перебував на службі до 15 листопада 2023 року.

Під час служби займав посади гранатометника, водія та командира відділення. Нині він працює сторожем у Шполянському ліцеї №1.

Вітаємо із заслуженою відзнакою!

Дякуємо Вам за захист, воїне!

Як в окупованому Маріуполі росіяни продають чуже житло

Posted on by Лісогор Лариса

«В новобудовах дух курортного міста» — так російські рієлтори продають квартири у нових ЖК Маріуполя, присвоївши їм нові адреси, щоб українці, які виїхали з окупації, не могли довести — на цьому місці було їхнє житло.

Водночас у місті зводять «компенсаційні будинки» — для маріупольців, які залишились в окупації. У місцевих Telegram-каналах жителі скаржаться на те, що вони уже пішли тріщинами. Другий тип — іпотечне житло. Його якість краща, однак квартири не можуть собі дозволити українці в окупації.

Російські злочинці не лише порушують майнові права місцевих мешканців, а й супроводжують свої дії штучною зміною етнічного складу населення та примусовим наданням громадянства рф, що є ознаками геноциду та порушує статті Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни.

Більш детально про те, що відбувається з нерухомістю у Маріуполі, як рієлтори продають житло маріупольців, яке називають «безхозним», а також розмова із жителькою міста, чию квартиру, ймовірно, продають без її відома — у влозі «Суспільного» за посиланням: https://suspilne.media/914713-ak-v-okupovanomu-mariupoli-rosiani-prodaut-cuze-zitlo-suspilne-vlog-pro-okupaciu/

Маскувальні сітки для військових

Posted on by Юрчак Людмила

#допомога_захисникам

Не зупиняються жителі Шполянської громади, небайдужі громадяни й волонтери в підтримці наших незламних воїнів ЗСУ.

Нещодавно Василь Стеценко, керівник волонтерської групи «В.О.Л.Я.», надав 7800 грн. на закупівлю матеріалів для плетіння маскувальних сіток.

Ірина Коваленко, завідувачка філії с. Лозуватка КЗ «Центр культури та дозвілля», передала від мешканців села 500 грн. Жителі сіл Скотареве та Соболівка надали 900 грн., Капустине — 600 грн.

Закумульовані кошти спрямовано на закупівлю матеріалу, який уже придбано й розподілено між селами.

Наші невтомні і вправні павучки знову мають роботу — плетуть захист для земляків-захисників.

Центр гуманітарної допомоги Шполянської міської ради ОТГ надав Василю Стеценку 5 маскувальних сіток, виготовлених працівницями філії с. Товмач КЗ «Центр культури та дозвілля». Вони вже допомагають приховувати від ворожого ока техніку і наших оборонців, які стоять на захисті східної частини України.

Щира вдячність кожному, хто долучається коштами, і тим, хто постійно плете такий необхідний захист для військових.

Разом ми можемо надати потужну підтримку, швидко реагувати на потреби наших захисників та забезпечувати їх. Тому гуртуймось, допомагаймо й обов’язково переможемо.

Допомога військовим

Posted on by Юрчак Людмила

#допомога_захисникам

Допомога військовим — це справа кожного, хто вірить у Перемогу. Днями до волонтерської групи «В.О.Л.Я.» завітали представники закладів освіти громади, які організували збори коштів на підтримку ЗСУ.

Учні, батьки, педагоги та працівники не залишаються осторонь і постійно долучаються до благодійних ініціатив, розуміючи важливість кожної гривні для наших захисників.

Цього разу освітні заклади передали:

  • Лебединська гімназія №3 — 11 300 грн.;
  • Лебединський ліцей №2 — 4600 грн.;
  • Шполянський ліцей №5 — 2249 грн.

Сьогодні кожен із нас — частина незламної України.

Допомога ЗСУ

Posted on by Лісогор Лариса
#допомога_захисникам
Наталія Поліщук, голова громадської організації «Об’єднані духом», повернулася з поїздки до наших незламних земляків-захисників, які боронять схід України. Разом із членкинею громадської організації «Об’єднані духом» Оксаною Різник вони доклали максимум зусиль, аби наші воїни швидко отримали все, що для них приготували небайдужі жителі Шполянської громади із вдячністю за їхній щоденний подвиг, а також на честь Дня українського добровольця, який вся Україна відзначала 14 березня 2025 р. Наші незламні оборонці дякують усім, хто долучився до збору вантажу підтримки:
· Васильківський ліцей надав випічку, різноманітні смаколики і поробки від дітей;
· до Дня українського добровольця було проведено майстер-клас із виготовлення вузлової ляльки — оберега для військових, який провела майстриня Інна Вовк на базі Центру надання гуманітарної допомоги Шполянської міської ради ОТГ; виготовлені під час заходу вироби попрямували до воїнів на передову;
· жителі сіл Скотареве та Соболівка надали 900 грн. на закупівлю матеріалу для маскувальних сіток, а також сало, м’ясні консерви, каву, печиво, вологі серветки, туалетний папір, чай, мівіну, цукор, воду, мило, шампунь, шкарпетки, ковдру; вершки для випічки надані СТОВ «Агроспілка»; випічку виготовили Буренко Любов, Свердел Тетяна, Мудрик Любов, Бодак Анна, Коваленко Олена; чай, мівіну, печиво, м’ясні консерви, паштет, цукор, туалетний папір, вологі серветки, мило, шкарпетки, сало, воду надали Лісовенко Анатолій, Касєвич Лариса, Кривунець Оксана, Пономаренко Тетяна, Яцентюк Валентина; кошти надали Сірман Галина, Маслюк Тетяна, Липач Наталія, Дзерн Марія, Гудзенко Ольга; 11 килимків для сидіння сплела Свердел Тетяна;
· жителі с. Топильна: Балог М. овочі, кошти, консервація; Рябокінь Л. продукти, вологі серветки, мівіна, футболки, мінеральна вода, постільна білизна, рушники; Охріменко Л. пральний порошок, серветки, туалетний папір, каші; Мащенко К. копчене сало, цукор, кошти; Чепель А. кошти; Яценко О. м’ясні консерви; Герасимович Л. кошти на матеріал для маскувальних сіток, продукти шкарпетки, рушники; Огілько І. сало, плетені килимки; Посікун Н. консервація; Гайдай В. килимки для сидіння, продукти, овочі; Галасун Т. подушки, засоби особистої гігієни; Прудиус О. випічка, консервація; Жигало Т. подушки; Брайченко Р. випічка, кава, серветки; Молочко Г. випічка, овочі; Мартиненко М. яблука; за зібрані кошти придбано каву, чай шоколадні батончики;
· працівники філії с. Іскрене КЗ «Центр культури та дозвілля» і жителі села надали випічку: Фінк Таїсія, Прокопова Валентина, Різник Олена, Мельниченко Ніна, Мироненко Валентина; педагогічний колектив Іскренського ліцею — 2 маскувальні сітки, учні виготовили шоломи та обереги;
· працівники філії с. Капустине КЗ «Центр культури та дозвілля» і жителі села надали випічку; Ткач Петро згущене молоко. До збору долучилися: Прошак Валентина, Згурська Ольга, Грабовенко Олена, Крот Тетяна, Кичата Любов, Шершень Ірина, Крамар Сергій, Плакся Олександр, Колісник Людмила, Пипа Ольга. Також передали кошти в розмірі 600 грн. на закупівлю матеріалу для маскувальних сіток;
· працівники ЗДО «Сонечко» передали для наших захисників свіжу випічку;
· маскувальні сітки надали: прихожани церкви ЄХБ «Дім Євангелія» на чолі з пастором Василем Каландирцем — 1 шт.; працівники філії с. Лозуватка КЗ «Центр культури та дозвілля» — 1 шт.; працівники філії с. Топильна КЗ «Центр культури та дозвілля» — 1; працівники філії с. Соболівка КЗ «Центр культури та дозвілля» — 1; Іскренський ліцей — 2 шт.;
· Лариса Гордієнко та Ганна Мішечко приготували смажені пиріжки;
· Ганна та Олександр Мішечки надали продукти;
· ковалі кузні ГО «Об’єднані духом» Олександр та Степан Мішечки, Ігор Чорний виготовили скоби.
Окрема щира вдячність водію Олександру Славгородському за наданий для поїздки транспорт та керування ним, Миколі Блазнову й Олександру Ткаченку за те, що оперативно відремонтували його, а також «LNZ Group» — за пальне.
Подяка всім жителям громади, які надали фінансову допомогу (прийшло багато переказів, де не вказано ПІП відправника).
Крім того, ця поїздка була наповнена щирими емоціями щастя від зустрічей найрідніших людей. Галина Шинкаренко, працівниця філії с. Скотареве КЗ «Центр культури та дозвілля», разом із донькою зробили неочікуваний сюрприз найкращому у світі чоловіку й батьку. У нього був справжній шок. Він каже, що так хотів побачити рідних, мріяв, вірив і сподівався. І ось нарешті ця мрія здійснилася… Емоції просто зашкалювали. Також із коханим чоловіком зустрілася начальник служби у справах дітей міської ради Валентина Кучерява. Подружжя було неймовірно щасливе побачитись. Сльози бриніли на очах у всіх… Такі моменти варті того, аби на них чекати і боротись за те, щоб більше не розлучатися з рідними ніколи…
Щиро дякуємо всім, хто допомагає у ці скрутні часи військовим виборювати для всіх нас свободу, мир і спокій. Ми знову переконалися, що разом можемо надавати вагому підтримку й здійснювати мрії наших воїнів. Єднаймося, допомагаймо й надалі — і обов’язково переможемо.

Добра, світла пам’ять про загиблого воїна-земляка назавжди залишиться в наших серцях

Posted on by Лісогор Лариса
#памʼять
Є сили, які можуть забрати життя, але вони ніколи не здатні стерти пам’ять. Немає значення, чи пройшов рік, місяць, день. Коли хтось відходить… назавжди втрачаємо частинку себе. І хоча світ виглядає так само, але вже не буде так, як було… Залишились одні спогади… 16 березня минає рік, як родина, громада і країна втратила Героя-шполянина Ігоря Осауленка. Цього дня рідні, друзі, побратими, в.о. міського голови Олег Кошовий, заступник міського голови Ірина Каландирець та керуюча справами виконавчого комітету Тетяна Герус зібралися біля могили Ігоря, ушанували пам’ять воїна хвилиною пошани й честі й поклали квіти.
Ігор Миколайович Осауленко народився 28 березня 1973 року. З ранніх років він був наполегливим, цілеспрямованим і працелюбним. Отримавши професію газоелектрозварювальника, працював у різних куточках України та за її межами. У своїй справі він не мав рівних — його знання, майстерність і відданість роботі викликали повагу. Та найбільшим його скарбом була родина. Син і донька стали його життєвим сенсом, він виховував їх у любові та повазі до рідної землі. Коли у 2014 році розпочалася війна, Ігор не залишився осторонь — у 2016 році вступив до лав захисників України. Після служби повернувся додому, але коли росія розпочала повномасштабний наступ, він знову пішов на фронт, адже вважав це своїм обов’язком. Його поважали побратими за стійкість, мудрість і рішучість. Він був тим, хто завжди підставить плече, дасть пораду, не відступить перед труднощами. Старший сержант піхотної роти Ігор Осауленко загинув 16 березня 2024 року біля н.п. Діброва Сєвєродонецького району Луганської області. Він не встиг побачити мир, за який боровся. Але він назавжди залишиться в серцях рідних, друзів, побратимів — як воїн, патріот, справжній Герой.
Зі спогадів доньки Ніки: «Тато відрізнявся почуттям справедливості. Завжди бачив правду там, де її намагалися приховати. Він боровся за чесність у стосунках, дружбі й на роботі. Можливо, він був далеко не ідеальним в цивільному житті, проте безстрашним на війні. Якось він прикріпив прапор дуже близько до позицій росіян. Усі боялися йти туди, а він з товаришем пішов. Побратими поважали його. Я думаю, що тата навіть запалювала війна. Вона була частиною його життя, його вибору. І коли він пішов, я відчувала його поряд щодня. Насправді, для нашої сімʼї війна триває вже давно. Я тоді була ще зовсім дитиною, але памʼятаю, як писала листівочки йому. Коли телефонував, розказував здебільшого про щось позитивне, бо не хотів зі мною ділитися тим страшним, що там відбувається. Мені подобалося з татом працювати в гаражі, ремонтувати щось, закручувати гвинтики та інше. Це зближувало нас. Він дуже любив переглядати фільми, міг по одному кадру згадати його назву. Нам подобалося разом відпочивати, і найчастіше це була рибалка. Могли нічого не спіймати, але відчуття від риболовлі було класним.»
Ігор був справжнім патріотом, мав велике українське серце, йому боліла доля України і тому він не міг дозволити окупанту топтати нашу землю.
Світлий спoмин прo земляка, мужньoгo oбoрoнця держави, відважного лицаря неба нaзaвжди зaлишиться в нaших серцях!
Вічна пам’ять і шана Герою-земляку!

Увага, громадо!

Posted on by Лісогор Лариса
#памʼять
Знову горе прийшло до нас, пронизавши болем серця. З невимовною скорботою та глибоким сумом повідомляємо про трагічну втрату. 12 вересня 2024 р. під час виконання бойового завдання поблизу с. Долинівка Покровського району Донецької області загинув житель с. Терешки, старший солдат Мостовий Володимир Анатолійович, 08.10.1996 р.н., стрілець-помічник гранатометника єгерського відділення, єгерського взводу, єгерської роти, єгерського батальйону.
Нещадний ворог спинив життєву ходу ще одного молодого воїна.
Щирі співчуття рідним, близьким, друзям та побратимам загиблого Героя. Сил та терпіння пережити цю непоправну втрату.
У громаді оголошується триденна жалоба з 15 по 17 березня 2025 р.
Інформацію про формування живого коридору і поховання Героя повідомимо згодом.
Уважно слідкуйте за дописами!
Вічний спокій і вічна слава тобі, Герою!
Спочивай з янголами, відважний Воїне!

А пам’ять не згасає…

Posted on by Лісогор Лариса
#памʼять
15 березня 2025 року минає річниця з дня загибелі захисника України, мужнього воїна Миколи Миколайовича Попіля, який поклав життя, захищаючи Батьківщину. Микола був щирим і світлим, готовим підтримати. Любив свою землю, родину, друзів. Він не боявся труднощів і завжди йшов вперед — на полі бою, у житті. Він мріяв про Перемогу і заради неї віддав найцінніше — своє життя. Та смерть не зможе зруйнувати те, що залишив після себе наш захисник, — добрі справи й світлу пам’ять.
Микола Попіль народився 04.05.1987 року в селі Мала́ Лепети́ха в Херсонській області. Закінчив школу в рідному селі й вступив до Запорізького вищого професійного училища №27, здобув професію слюсаря-інструментальника. Займався легкою атлетикою, пізніше — боксом. Добровольцем став на захист України у 2014-му, з 2015 по 2016 роки боронив країну на сході. Родина проживала в Херсонській області. Після повномасштабного вторгнення російської федерації рідні потрапили під окупацію. Микола разом із молодшим братом оселилися в Шполянській громаді, знайшовши прихисток у родичів. Удруге добровольцем Микола Попіль вирушив на поле бою з нашої громади. Старший солдат, водій гранатометного відділення загинув 15 березня 2024 року поблизу села Новомихайлівка Покровського району Донецької області.
Разом із рідними, близькими, місце останнього прихистку захисника відвідали в.о. міського голови Олег Кошовий та керуюча справами виконавчого комітету Тетяна Герус. Вони поклали квіти до могили загиблого, а також вшанували мужньoгo oбoрoнця укрaїнської землі хвилиною пошани й честі, висловили співчуття його брату.
У брата Олександра не згасають спогади-епізоди про Миколу, який змалечку будував плани на життя: «Любив техніку, особливо захоплювався мотоциклами. Коли придбав, сказав, що здійснив мрію всього життя. Та, на жаль, не встиг реалізувати всі задуми. Любов до Батьківщини була на першому місці. Не пробачив ворогам, що батьки в окупації, що з країною витворяють нелюди, тому й став на захист без вагань. Мені не вистачає його підтримки, дуже тяжко…»
Щирі співчуття родині загиблого Героя. Микола назавжди залишиться жити в серцях мешканців Шполянської громади.
Доземний уклін захиснику за його вірність, чесність, мужність та силу. Вдячність — за його хоробрість у боротьбі з окупантом, за силу духу та рішучість у захисті країни.

Річниця загибелі захисника України

Posted on by Лісогор Лариса
#памʼять
Війна — це біль, що не має меж. Вона забирає найкращих, залишаючи по собі невиправні втрати. 15 березня 2025 року минає рік із дня загибелі Сергія Чорного — захисника України, який до останнього подиху боровся за свою Батьківщину. Мужній воїн, патріот, надійний побратим — таким його пам’ятатимуть рідні та друзі. У день річниці загибелі українського воїна, місце останнього спочинку відвідали в.о. міського голови Олег Кошовий та керуюча справами виконавчого комітету Тетяна Герус, поклали квіти до могили, вшанували пам’ять захисника хвилиною честі й поваги та висловили щирі співчуття рідним.
Шполянин Чорний Сергій Борисович народився 19 червня 1984 року. Навчався до 9 класу у Шполянській ЗОШ І-ІІІ ступенв №3, а далі — у Шполянській ЗОШ №5. Змінив заклад освіти, адже там навчались друзі, а їх було багато. Доросле життя Сергій присвятив праці та родині. Разом із сім’єю проживав у Вишгороді. Ніколи не цурався роботи, важко та наполегливо працював, створив власну фірму «Vikna-Profservice, віконна досконалість», був добропорядною та щирою людиною зі світлою душею, готовою в будь-яку мить прийти на допомогу і підтримати у важку годину. Після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України Сергій став на її захист. 15 березня 2024 року, виконуючи бойове завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, поблизу селища Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області стрілець-санітар, старший солдат Сергій Чорний загинув. Його відданість справі, щирість та незламний дух назавжди залишаться в пам’яті рідних, друзів і всіх, хто знав цього справжнього патріота.
«Наш Сергійко став на захист України у 2023 році. Йому дуже личила військова форма… високий, гарний… багато хто звертав на вулиці на нього увагу, — пригадує дружина Ірина. — А я завжди була поруч і дуже пишалася своїм чоловіком. І зараз пишаюся, говорю з ним щодня, подумки. Минув болючий рік. Досі не можу повірити, та, мабуть, ніколи вже й не повірю, що не пригорнуся до нього, не відчую сильні й такі рідні обійми, не почую з порогу його фразу: «Пташко, я вдома». Його позивний та дві пташки назавжди закарбувались на моїй руці у вигляді тату. Сім’я для нього завжди була на першому місці. Увесь вільний час намагався бути з нами. Обожнював своїх донечок, старшу Юлю, з якою вперше відчув себе батьком, і меншу Міланку — це татова донечка. Сергій був дуже відкритою, щирою, доброю людиною. Хто до нього звертався — завжди йшов на допомогу, давав поради. На роботі його поважали та цінували за майстерність, добросовісність та професіоналізм. А ще він був добрим і турботливим сином для своїх батьків. Як і інші сімʼї, ми багато мріяли, будували плани на майбутнє. На жаль, деякі з них нам разом втілити не судилося. Але, знаючи бажання чоловіка, ставлю перед собою за мету їх втілити. Як дружина Воїна-Янгола, не хочу аби про його подвиг забували, тому завжди виходжу на хвилини мовчання. Портрети Сергія є на Алеї Героїв не тільки в Шполі, а й у Вишгороді, згодом буде ще й у Черкасах. Він назавжди в моїх думках та серці!»
Спогадами ділиться сестра Героя Ольга: «Війна забрала багато в мене… крила мої було вирвано з коренем… Як багато хотілося б розповісти… дуже часто згадую наше дитинство, як жили, як росли, юність наша, доросле життя… Маючи такого старшого брата, я завжди відчувала себе, мов за кам’яною стіною, завжди знала, що б не сталося, він прикриє й збереже мене від усіх бід… Згадується остання моя з братом розмова… Навіть будучи в тому пеклі, він ще й мене підтримував, щоб не хвилювалася за нього… посміхався… жартував… це так було в його стилі… Він був… БОЖЕ, ЯКЕ СТРАШНЕ СЛОВО «БУВ»… більше не можу…болить…».
Війна в Україні — це біль. Для батьків, які хоронять своїх синів, для дружин, які залишаються вдовами, для дітей, які зростатимуть без батьків. Однак український народ продовжує боротися за свою свободу та незалежність, бо дух нації не зламаний. Завдяки мужності, хоробрості та самопожертві таких, як Сергій Чорний. Вічна пам’ять і доземний уклін Герою!