13 липня 2026 р. виповнюється друга річниця чорного болю, який принесла звістка про загибель найріднішого — коханого чоловіка, найкращого у світі батька, вірного друга, щирого побратима Юрія Володимировича Михальченка із с. Товмач. Хоробрий захисник загинув при виконанні бойових завдань поблизу м. Торецьк Бахмутського району Донецької області, залишившись до кінця вірним присязі. Ніякі слова не допоможуть зменшити цю рану в серцях рідних, але ми повинні бути вдячними хороброму оборонцеві за подвиг в ім’я майбутнього України. Тож пам’ятаймо й передаваймо цю пам’ять нащадкам. Згадаймо в тихій молитві Юрія Михальченка. Нехай його душа спочиває зі святими в Царстві Небеснім.
Категорія: Захисники громади
До уваги жителів громади!
#памʼять
Із глибоким сумом повідомляємо, що відійшов у вічність наш земляк, шполянин Руслан Білаш, 09.09.1974 р.н., учасник антитерористичної операції, воїн, який із перших днів російської агресії став на захист незалежності та територіальної цілісності України.
На жаль, наслідки війни не завжди завершуються із поверненням воїна додому. Вони залишають глибокі рани, які нерідко стають непосильним випробуванням. Передчасна смерть Руслана Білаша — непоправна втрата для його родини, побратимів, друзів і всієї громади.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким покійного. Розділяємо ваш біль та схиляємо голови у скорботі.
Просимо жителів громади вшанувати пам’ять Героя. Низький уклін і вічна слава Захиснику!
У вівторок, 14.07.2026 р. об 11:30 прощання із Захисником за адресою: м. Шпола, провулок Івана Носача, 3. Після цього — поховання на місцевому кладовищі (інформація уточнюється).
49-та акція «Не мовчи! Полон убиває!»
Уже 49 тижнів поспіль щосуботи на перехресті вулиць Таранця та Лозуватської у Шполі збираються люди, у серцях яких велика рана. Спека, злива, вітер — ніщо не здатне зупинити тих, хто продовжує чекати, вірити й боротися за своїх рідних.
Тут поруч стоять рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади, волонтери та небайдужі жителі громади. У кожного своя історія болю. Але всіх єднає одна незламна надія — побачити своїх найдорожчих живими, обійняти їх і нарешті почути омріяне: «Я вдома».
Акція «Не мовчи! Полон убиває!» давно стала потужним символом людської солідарності. Кожен плакат, портрет, погляд нагадує: за сухими словами «полонений» чи «зниклий безвісти» стоять людські долі, родини, які щодня живуть між болем і надією.
За 49 тижнів це перехрестя стало місцем, де чужого горя не буває. Тут підтримують мовчки, діляться силою, коли її майже не залишилося, і разом плекають віру, яка не згасає навіть у найтемніші дні.
Доки тут збираються люди, доти живе пам’ять, не стихає голос правди й не згасає надія. Ми віримо, що настане день, коли ці акції зміняться довгоочікуваними зустрічами, а кожен полонений і кожен зниклий безвісти повернеться додому.
Не мовчімо. Пам’ятаймо. Підтримуймо. Щосуботи. Обов’язково!
Перша річниця з дня загибелі Андрія Мозгового
#памʼять10 липня 2026 року минає рік відтоді, як у боротьбі за Україну загинув шполянин Андрій Олександрович Мозговий.
Минув рік… Та час не здатен стерти біль війни й пам’ять про тих, хто віддав за Україну найдорожче, — власне життя. Кожне вшанування пам’яті полеглого воїна повертає нас до трагічних подій, нагадуючи, якою високою ціною виборюється наша свобода.
10 липня 2025 року, залишаючись до останнього подиху вірним військовій присязі, Україні та своєму народові, Андрій Мозговий загинув у бою поблизу с. Юнаківка Сумського району Сумської області. Стрілець-помічник гранатометника десантно-штурмового підрозділу мужньо виконав свій військовий обов’язок, ставши одним із тих, хто до останнього подиху й удару відважного серця боронив українську землю.
Йому було лише 40 років. Він мав плани, мрії про щасливе життя під мирним небом України, але війна в одну секунду безжально перекреслила все це. Вона вирвала з виру життя людину, яка без вагань стала на захист своєї держави, обравши честь, обов’язок і відповідальність перед Батьківщиною.
Сьогодні Шполянська громада з глибокою вдячністю згадує свого Захисника. Ми схиляємо голови перед його подвигом і дякуємо за мужність, стійкість та жертовність. Пам’ять про Андрія житиме в наших серцях, у вдячності земляків, у вільній Україні, за яку він віддав своє життя.
Наш обов’язок — берегти пам’ять про мужнього воїна, передавати її наступним поколінням українців і ніколи не забувати тих, завдяки кому Україна продовжує жити й боротися.
Світла пам’ять і вічна слава оборонцю рідної землі — Андрію Мозговому.
Третя річниця з дня загибелі Петра Степаненка
#памʼять
Уже 3 роки минуло від того страшного дня, коли до рідного міста повернувся Петро Володимирович Степаненко. Повернувся, щоб навіки спочити в рідній землі. Бойовий медик Петро Степаненко загинув 8 липня 2023 року поблизу Кліщіївки, рятуючи побратима від смерті під ворожим вогнем. Він поліг як Герой, як Ангел-охоронець, прикривши собою товариша. У 2025 р. мужній Воїн був удостоєний почесного звання «Герой України» (посмертно).
Посмертно… Це слово чорним болем озивається в серцях рідних.
Ми повинні пам’ятати й цінувати кожну хвилину життя, оплачену життями полеглих захисників. І бути вдячними та гідними цих жертв.
Світла пам’ять і вічна слава Герою.
Третя річниця з дня загибелі Павла Матіки
7 липня 2026 р. минають треті роковини з дня загибелі шполянина Павла Васильовича Матіки. Туга і печаль за рідною людиною назавжди оселились у серцях найближчих — дружини й доньки. Друзі й побратими згадують із теплотою в голосі надійного товариша, щиру й добру людину з великим серцем. Пам’ятаймо, цінуймо. Нехай живе вічно пам’ять про полеглого Героя.
Світла пам’ять і слава мужньому Воїну навіки!
Перша річниця з дня загибелі Олександра Дашковського
#памʼять
7 липня 2026 року минає перша річниця від того страшного дня, коли за межу вічності ступив молодий шполянин, начальник автомобільної служби технічної частини, майор Олександр Анатолійович Дашковський.
У день роковин його могилу разом із рідними відвідали перший заступник міського голови Володимир Слободяник та керуюча справами виконавчого комітету Оксана Курінна. Вони вшанували пам’ять мужнього захисника хвилиною мовчання, поклали квіти та схилили голови у глибокій скорботі, віддаючи шану воїну, який до останнього був вірний військовій присязі та Україні.
У пам’яті рідних, друзів, побратимів і всіх, хто знав Олександра Дашковського, він назавжди залишився щирим, мужнім і світлим. Про нього з особливою теплотою згадує його класний керівник Ірина Брогаренко:
«Саша закінчив у нашій школі 9 класів. Потім вступив до Смілянського коледжу, після якого була служба у ЗСУ, а потім — рішення пов’язати своє життя з військовою справою. Був учасником АТО. Навчався у Військовій академії (м. Одеса). Став офіцером, а згодом здобув звання майора.
У моїй пам’яті назавжди закарбувалися його великі блакитні очі, сповнені добра та світла. Це був хороший учень, за першим покликом приходив на допомогу. Любив пустувати, як і всі діти, ріс у хорошій родині, оточений турботою і любов’ю мами та бабусі, яких теж безмежно любив і боявся чимось засмутити. Навіть будучи дуже заклопотаним на службі, Сашко знаходив час, щоб допомогти рідним, знав, що саме його руки потрібні в господарстві.
Невимовний біль переповнює душу від того, що цей молодий, мужній воїн уже не подарує нам свою посмішку, не обійме маленьку донечку, не запитає маму про її життя, не передасть палкий привіт бабусі. Але пам’ять про нього назавжди житиме в серцях однокласників та рідних.
Пишаюся тим, що мала честь навчати Олександра, формувати його як особистість, бути поряд у період становлення справжнього українського Героя.
Світла пам’ять тобі, Олександре! Слава Герою!»
Уся громада пам’ятатиме про Олександра Дашковського, як про воїна, міцного духом, хороброго, непересічну, яскраву, щиру й світлу особистість.
Спочивай із янголами, молодий оборонцю!
Навіки слава тобі, відважний захиснику!
Третя річниця з дня загибелі Вячеслава Різника
#памʼять5 липня 2026 р. виповнюється 3 роки відтоді, як на війні загинув наш земляк, житель м. Шпола Вячеслав Різник, старший стрілець-оператор 3-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 8-ї механізованої роти. Це непоправна втрата для люблячої родини, друзів, побратимів і всієї громади. Схиляємо голови в скорботі у цей день разом із вами.
Різник Вячеслав Миколайович народився 26 лютого 1966 р. у с. Васильків Шполянського району Черкаської області. Навчався у Васильківській восьмирічній школі, яку закінчив у 1981 р. Потім навчався у профтехучилищі№2 м. Ватутіне (нині — Багачеве) і здобув професію «електромонтер по освітленню та освітлювальних мережах, по силових електромережах та електрообладнанню». Пройшовши строкову службу, працював на радіоприладному заводі в Смілі електромонтером по ремонту електрообладнання. У серпні 1989 р. одружився. У 1991 році разом з дружиною та маленьким сином, який народився в серпні 1990 р., переїхали в Шполу. Далі Вячеслав працював на Шполянському хлібзаводі оператором БХМ 4-го розряду, пізніше — оператором котельні. Колеги, з якими разом він працював 12 років, згадують його як чудового спеціаліста, майстра своєї справи, чесного, порядного, доброго, чуйного, завжди спокійного та працьовитого чоловіка. У 1997 р. в сім’ї народився ще один син. Це було дуже велике щастя для батька. У 2003 році пішов працювати в ТОВ «Оріон Глас» на посаду «відповідальний за справний стан та безпечну дію автоклава». У 2011 р. працює на ТОВ «Шполянський завод запчастин-метровагонмаш» оператором теплогенератора у ремонтно-енергомеханічному цеху, потім — на ПП «Автомагістраль».
25 січня 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ у віці 57 років. З 05.07.2023 р. по 21.07.2025 р. вважався зниклим безвісти. 23.07.2025 р. родина отримала сповіщення про те, що Вячеслав загинув поблизу с. Стельмахівка Сватівського району Луганської області.
Спогадами ділиться дружина полеглого Воїна: «Сповіщення вбило мене і мою сім’ю, розтоптало, знищило. Я втратила сенс життя. Ми його чекали і дуже надіялися, що він живий. За все своє життя я ніколи не відчувала такого сильного болю, як тоді, коли отримала цю страшну звістку. Тепер я точно знаю, що фізичний біль не такий пекучий, як той, коли болить душа, а серце рветься на маленькі шматочки, коли болить все тіло нестерпним болем. Найгірше те, що я не можу нічого зробити, щоб він був живий. Вячеслав дуже любив свою родину та пишався нею, любив життя, любив мене та дуже беріг. Він обожнював своїх синів, мріяв про те, щоб діти здобули вищу освіту, були чесними, порядними та справедливими — такими, як був він сам. Наші сини здобули вищу освіту, отримали дипломи. Чоловік дуже пишався ними.
Друзі, куми, сусіди, колеги, знали його як добру, завжди усміхнену й позитивну людину. Він був оптимістом, патріотом, чесною та порядною людиною. Був затятим рибалкою. Дуже любив насолоджувався природою під час риболовлі. Також любив ходити в ліс по гриби. Мав великі плани на майбутнє, але клята війна обірвала його життя. Разом із Вячеславом за межу вічності пішли всі мрії, сподівання».
Від того страшного дня життя родини втратило барви, усе вмить стало неважливим. Глибоко співчуваємо горю рідних Вячеслава Різника. Дякуємо Захиснику за подвиг в ім’я прийдешніх поколінь. Вічна пам’ять і вічна слава Герою — оборонцю рідної землі.
Третя річниця з дня загибелі Олега Агафонова
#памʼять
3 липня 2026 р. виповнюється третя річницю з дня загибелі нашого земляка Олега Васильовича Агафонова. Стрілець стрілецької роти загинув у бою з лютим ворогом, отримавши смертельне поранення. Чорний біль і смуток оселився в серцях рідних, близьких, друзів і побратимів відтоді. Уся громада схиляє голови у скорботі разом із вами. Олег навіки залишився прикладом мужності, сили і патріотизму для прийдешніх поколінь українців.
Світла пам’ять Воїну!
Друга річниця з дня загибелі Сергія Мельниченка
#памʼять
2 липня 2026 р. минає 2 роки, відколи наша громада втратила в бою за Україну мужнього Воїна, шполянина Сергія Леонідовича Мельниченка. Невимовний біль стискає груди, коли розумієш, скільки життів уже покладено на вівтар Батьківщини і майбутньої перемоги. Сергій мав мрії, плани, сподівання, але вони пішли за межу вічності разом із ним. Цінуймо, шануймо й будьмо гідними цієї жертви. Вічна пам’ять полеглому Герою.