Скотареве – село, центр сільської ради. Розташоване за 12 кілометрів на захід від районного центру та залізничної станції «Шпола».
Село Скотареве має площу 231,3 га, площа господарської території 2030,2 га, у селі проживає 670 жителів, дворів – 396.
Село відоме з ХVІ століття. Із переказів відомо про виникнення невеличкого хутора, який одержав назву Скотарева за іменем осадчого козака Скотаря . В його господарстві було 1330 десятин землі та 550 жителів . Потім у ХVІІІ ст. нащадки Скотаря продали хутір поміщиці
О. Лопухіній, з рук якої пізніше він переходить генералу Скородулі. На деякий час Скотареве було перейменовано в Олександрівку (на честь царя Олександра, який зупинявся в селі, подорожуючи Україною), але ця назва не прижилася. У1842 році село купив відставний титулярний радник Білецький. Через деякий час він продав маєток Земблову і Косткевичу. Нащадки цих поміщиків користувалися усіма угіддями до жовтня 1917 року. У ті роки село Скотареве у Звенигородському повіті було одним з найбідніших. Безземельні і малоземельні селяни йшли на заробітки в інші краї, щоб хоч якось прогодувати свої сім’ї. Із 329 хат лише сім були покриті залізом, а решті покрівлею служила солома .
Після революції 1917 року селяни розділили панську землю між дворами, на їдця виділили наділи під садиби. У 1919 році було наділено 144 нових садиби безземельним селянам, а 298 дворів одержали землю.
У 1922 році в селі Скотареве вперше було організовано сільський агрономічний пункт, а в 1928 році почали організовуватися перші товариства по спільному обробітку землі. В селі було створено 4 товариства, які об’єднували по 20-30 сімей та по 120 – 150 га землі.
Восени 1929 року всі чотири товариства об’єдналися в один колгосп під назвою «Прогрес». Із 347 дворів у колективне господарство об’єдналося 327 дворів. На загальних зборах у листопаді 1929 року було обрано перше правління, яке очолював Василь Панасович Радченко.
У 1932 році колгосп став носити ім’я Карла Маркса. В цей час було одержано перший трактор « Шток». У 1935 році вже мали 4 трактори. З 1936 року почала значно збільшуватися кількість техніки, з’явилися спеціалісти: трактористи, водії, комбайнер, агроном, зоотехнік, ветлікар.
У 1937 році колгосп ім. Карла Маркса був представлений на Всесоюзну сільськогосподарську виставку у Москві по врожайності проса і продуктивності рибництва. Учасник цієї виставки рибовод Андрій Васильович Косатий був нагороджений срібною медаллю.
Під час Великої Вітчизняної війни фашисти зруйнували всі громадські будівлі, 50 житлових будинків, розстріляли 9 активістів, 197 жителів села загнали до Німеччини. За визволення села майже два місяці точилися кровопролитні бої.
У цих боях загинуло 255 осіб сержантського і рядового складу різних національностей. Всі вони похоронені в Братській могилі, імена 135 воїнів – визволителів не встановлені. 9 березня 1944 року село визволено.
Зусиллями трактористів Бердака Сидора Архиповича, Гончара Михайла Йосиповича складено єдиного трактора, який працював цілодобово. Насіння для сівби жінки носили від елеватора за 12 км на плечах.
Жителі села споконвіку славилися працелюбністю. До 1950 року колгосп значно зміцнів. Побудовано 4 тваринницьких ферми, відбудовано школу, контору, медпункт, пологовий будинок .
За високі врожаї 1951 року п’ятьом односельчанам присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці: Бердаку Сидору Архиповичу, Гончару Михайлу Йосиповичу, Дашку Івану Павловичу, Семчаку Харитону Ілларіоновичу, Ткаченку Данилу Івановичу, орденом Леніна були нагороджені Ващенко Явтух Захарович, Заскалета Федосій та 17 – річний тракторист Носач Михайло Йосипович. Пізніше до когорти Героїв Соціалістичної Праці приєднався заслужений механізатор України Запісецький Григорій Вікторович. Про культуру землеробства, вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур свідчить те, що в період з 1950 по 1972 рік 12 скотарівців було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, 56 жителів села удостоєні однієї і двох медалей «За трудову доблесть» та «За трудову відзнаку».У 70-х роках ХХ ст. колгоспу присвоєно звання «Господарство високої культури землеробства».
До революції центром культурно- освітнього життя села була православна церква. За радянських часів дерев’яна будівля церкви використовувалася під колгоспну контору, будівельний склад. У 1965 році її розібрано, а будівельні матеріали використано для будівництва тваринницьких ферм. На цьому місці споруджено Обеліск слави та Братську могилу воїнам визволителям.
У 1999 році зважаючи на численні звернення віруючих жителів села приміщення промтоварного магазину переобладнано під церкву, до якої прихожани села йдуть відзначати релігійні свята.
На місці масових поховань односельчан під час голодомору 1932- 1933 років у 2008 році встановлено пам’ятний хрест
1881 року у селі було побудовано церковно – приходську однокласну школу, в якій щорічно навчалося до 25 учнів. З 1910 року школа стала трьохкласною, яка з 1932 року стала семирічкою, розміщувалася у куркульських хатах. У 1965 році в селі на кошти господарства збудовано нове приміщення школи на 320 учнів.
На території села працює будинок культури на 200 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку, 5 приватних магазинів.
