Історія села Лебедин
Село Лебедин розкинулося на березі річки Гептурки і вважається найстарішим селом на Шполянщині.
За однією з версій Лебедин походить від назви величезного лісового масиву. Вперше ліс Лебедин показаний на карті Боплана в 17 століття.
За місцевою легендою, назва села походить від імені козака Лебедя, який першим поселився серед лісу та заснував поселення. Ще одна легенда твердить, що в цій місцевості водилося багато водоплавних птахів, а особливо лебедів. Тому не виключено, що цей прекрасний птах і дав назву селу.
Перша письмова згадка про село знаходяться у так званій Литовській Метриці, де зазначено, що князь Казимир віддав Лебедин Івашку Львовичу на віленському сеймі 1448 р.
Пізніше Лебедин знаходився у власності відомих дворянських родин: українських князів Глинських (Олена Василівна Глинська вийшла заміж за Московського князя Василя і стала матір’ю царя Івана Грозного), польських — Конецпольських, Любомирських, російських князів та поміщиків Потьомкіна, Висоцького, Лопухіних, Роговських.
За люстрацією 1552 Лебедином володіли спільно Ян Кельбовський та Михайло Грибунович.
Богдан Хмельницький після захоплення у війні з Конецьпольським «70 міст і сіл без числа і пасік незміряних, з яких були великі прибутки» у Лебедині мав свою пасіку. У селі ця місцина ще й досі зветься «Пасі́ки».
У 1657 в Лебедині розпочато будівництво Георгіївського чоловічого монастиря. У XVII столітті монастир був у занепаді, але у другій половині XVII століття почався розквіт обителі. За активну підтримку козацьких заворушень монастир не раз отримував від українських гетьманів привілеї. Особливо монастир прославився під час Коліївщини (1768), коли підтримував гайдамаків.
Князь Любомирський Францишек Ксаверій (1747—1819 рр.) виділив у 1779 зі своїх володінь частину землі для будівництва Свято-Миколаївського Лебединського жіночого монастиря.
У 1823 в Лебедині побував малий Тарас Шевченко зі своєю сестрою Катериною, яка приходила помолитися перед шлюбом за щасливе подружнє життя у Миколаївський жіночий монастир. Тодішіні спогади одного із монахів послужили основою створення знаменитої поеми “Гайдамаки”.
У Лебедині діяла ґуральня та цегельня, церковнопарафіяльна школа, а у 1875 році відкрито однокласне початкове народне училище Міністерства народної освіти.
У 1846 році в Лебедині розпочалося будівництво цукроварні, а у 1854 році було побудовано рафінацію. У 1902 році пожежа знищила заводи, але брати Бродські побудували у 1904 році новий потужний рафінадний завод, продукція якого цінувалася на міжнародному ринку. Нові корпуси заводу було збудовано із цегли, вони збереглися до наших днів.
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Лебединської волості Чигиринського повіту Київської губернії, мешкало 4100 осіб, налічувалось 923 дворових господарства, існували 2 православні церкви, училище, 2 школи, 9 постоялих будинків, 14 лавок, 34 вітряних і 2 кінних млини, відбувались базари по неділях. За 2 версти — бурякоцукровий завод. За 3 версти — винокурний завод.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 6982 осіб (3547 чоловічої статі та 3435 — жіночої), з яких 6552 — православної віри.
Під час революційних подій 1917-1920-х років завод зупинився через нестачу сировини, оскільки колишні поміщицькі землі роздали селянам, які стали сіяти переважно зернові культури, а не цукрові буряки.
Майже 20 років завод не працював, а згодом його було демонтовано. У 1935—1936 роках на місці колишнього цукрозаводу збудували новий завод — з очищення насіння цукрових буряків, що в 2007 році відмітив своє 70-річчя. Нині Лебединський насіннєвий завод і Група компаній ЛНЗ є одними із найпотужніших промислових підприємств в Україні та за її межами.